ГАЛВУС МЕТ (Вилдаглиптин, Метформин) 50мг/1000мг табл. №60

Форма випуску

Пігулки покриті плівковою оболонкою.

склад

1 таблетка містить віллдагліптин 50 мг + метформін 500, 850 або 1000 мг;

Упаковка

в упаковці 6, 10, 18, 30, 36, 60, 72, 108, 120, 180, 216 або 360 прим.

Фармакологічна дія

До складу препарату Галвус Мет входять 2 гіпоглікемічні засоби з різними механізмами дії: віллдагліптин, що відноситься до класу інгібіторів дипептидилпептидази-4 (ДПП-4), і метформін (у формі гідрохлориду) - представник класу бігуанідів. Комбінація цих компонентів дозволяє більш ефективно контролювати концентрацію глюкози крові у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2 протягом 24 годин.

Вілдагліптин

Вілдагліптин – представник класу стимуляторів острівкового апарату підшлункової залози, селективно інгібує фермент ДПП-4, руйнуючий глюкагоноподібний пептид 1-го типу (ГПП-1) та глюкозозалежний інсулінотропний поліпептид (ГІП).

Швидке та повне інгібування активності ДПП-4 викликає підвищення як базальної, так і стимульованої їди секреції ГПП-1 та ГІП з кишечника в системний кровотік протягом усього дня.

Підвищуючи рівні ГПП-1 та ГІП, віллдагліптин спричиняє збільшення чутливості β-клітин підшлункової залози до глюкози, що призводить до поліпшення глюкозозалежної секреції інсуліну. Ступінь поліпшення функції β-клітин залежить від ступеня їх вихідного пошкодження, тому в осіб без цукрового діабету (з нормальною концентрацією глюкози в плазмі крові) віллдагліптин не стимулює секрецію інсуліну і не знижує концентрацію глюкози.

Підвищуючи рівні ендогенного ГПП-1, вілдагліптин збільшує чутливість α-клітин до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної регуляції секреції глюкагону. Зниження підвищеної концентрації глюкагону після їжі, своєю чергою, викликає зменшення інсулінорезистентності.

Збільшення співвідношення інсулін/глюкагон на тлі гіперглікемії, обумовлене підвищенням концентрації ГПП-1 та ГІП, спричиняє зменшення продукції глюкози печінкою як під час, так і після прийому їжі, що призводить до зниження концентрації глюкози у плазмі крові.

Крім того, на фоні застосування вілдагліптину відзначалося зниження концентрації ліпідів у плазмі крові після прийому їжі, проте цей ефект не пов'язаний з його дією на ГПП-1 або ГІП та поліпшенням функції острівцевих клітин підшлункової залози.

Відомо, що підвищення концентрації ГПП-1 може призводити до уповільнення випорожнення шлунка, проте на фоні застосування вілдагліптину подібний ефект не спостерігається.

При застосуванні вілдагліптину у 5759 пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 протягом 52 тижнів в якості монотерапії або в комбінації з метформіном, похідними сульфонілсечовини, тіазолідиндіоном, або інсуліном відзначалося достовірне тривале зниження концентрації глікованого гемоклюзину (Н гколюзину ).

Метформін

Метформін покращує толерантність до глюкози у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2, знижуючи концентрацію глюкози у плазмі як до, так і після їди. Метформін знижує продукцію глюкози печінкою, уповільнює всмоктування глюкози в кишечнику та знижує інсулінорезистентність за рахунок посилення захоплення та утилізації глюкози периферичними тканинами. На відміну від похідних сульфонілсечовини, метформін не викликає гіпоглікемію ні у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2, ні у здорових осіб (за винятком особливих випадків). Терапія препаратом не призводить до розвитку гіперінсулінемії. При застосуванні метформіну секреція інсуліну не змінюється, тоді як рівні інсуліну в плазмі натще і протягом дня можуть знижуватися.

Метформін індукує внутрішньоклітинний синтез глікогену, діючи на глікогенсинтазу, і посилює транспорт глюкози деякими мембранними білками-переносниками глюкози (GLUT-1 та GLUT-4).

При застосуванні метформіну відзначається сприятливий вплив на метаболізм ліпопротеїдів: зниження концентрації загального холестерину, холестерину ЛПНЩ та тригліцеридів, не пов'язане із впливом препарату на концентрацію глюкози у плазмі.

Вілдагліптин + Метформін

При застосуванні комбінованої терапії віллдагліптином і метформіном у добових дозах 1500–3000 мг метформіну та 50 мг віллдагліптину 2 рази на добу протягом 1 року спостерігалося статистично значуще стійке зниження концентрації глюкози крові (визначуване за зменшенням ) зниження концентрації НbА 1с  становило щонайменше 0,6–0,7% (проти групою пацієнтів, які продовжували отримувати лише метформін).

У пацієнтів, які отримували комбінацію вілдагліптину та метформіну, статистично значуща зміна маси тіла порівняно з вихідним станом не спостерігалася. Через 24 тижні після початку лікування в групах пацієнтів, які отримували вілдагліптин у комбінації з метформіном, відмічалося зниження сАД та дАТ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

При застосуванні комбінації вілдагліптину та метформіну як початкова терапія пацієнтів з цукровим діабетом типу 2 протягом 24 тижнів відзначалося дозозалежне зниження показників HbA 1с  та маси тіла порівняно з монотерапією даними препаратами. Випадки розвитку гіпоглікемії були мінімальними в обох групах терапії.

При застосуванні вілдагліптину (50 мг 2 рази на добу) спільно/без метформіну в комбінації з інсуліном (середня доза – 41 ОД) у пацієнтів у клінічному дослідженні показник HbA 1с  статистично значуще знижувався – на 0,72 % (початковий показник – у середньому 8 8%). Частота гіпоглікемії у групі, яка отримувала лікування, була порівнянна з частотою гіпоглікемії у групі плацебо.

При застосуванні вілдагліптину (50 мг 2 рази на добу) спільно з метформіном (≥1500 мг) у комбінації з глімепіридом (≥4 мг/добу) у пацієнтів у клінічному дослідженні показник HbA 1с  статистично значимо знизився – на 0,76% (з середнього рівня - 8,8%).

Фармакокінетика

Вілдагліптин

Всмоктування. При прийомі внутрішньо натще вілдагліптин швидко всмоктується, T max  - 1,75 год після прийому. При одночасному прийомі з їжею швидкість абсорбції вилдагліптину знижується незначно: відзначається зменшення max  на 19% і збільшення T max  до 2,5 год. Однак прийом їжі не впливає на ступінь абсорбції та AUC.

Вілдагліптин швидко всмоктується, а його абсолютна біодоступність після прийому внутрішньо становить 85%. C max  та AUC у терапевтичному діапазоні доз збільшуються приблизно пропорційно дозі.

Розподіл. Ступінь зв'язування вілдагліптину з білками плазми низька (9,3%). Препарат розподіляється рівномірно між плазмою та еритроцитами. Розподіл вілдагліптину відбувається приблизно екстраваскулярно, V ss  після внутрішньовенного введення становить 71 л.

Метаболізм. Біотрансформація є основним шляхом виведення віллдагліптину. В організмі людини перетворюється 69% дози препарату. Основний метаболіт - LAY151 (57% дози) фармакологічно неактивний і є продуктом гідролізу ціанокомпоненту. Близько 4% дози препарату зазнають амідного гідролізу.

В експериментальних дослідженнях відзначається позитивний вплив ДПП-4 на гідроліз препарату. Вілдагліптин не метаболізується за участю ізоферментів цитохрому Р450. За даними досліджень in vitro, вілдагліптин не є субстратом ізоферментів Р450, не інгібує та не індукує ізоферменти цитохрому P450.

Виведення. Після прийому внутрішньо препарату близько 85% дози виводиться із сечею та 15% – через кишечник, ниркова екскреція незміненого вілдагліптину становить 23%. При внутрішньовенному введенні середній Т1 /2 досягає 2 год, загальний плазмовий кліренс і нирковий кліренс віллдагліптину становлять 41 і 13 л/год відповідно. Т 1/2  після внутрішнього прийому становить близько 3 год незалежно від дози.

Особливі групи пацієнтів

Підлога, індекс маси тіла та етнічна приналежність не впливають на фармакокінетику віллдагліптину.

Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (6–10 балів за класифікацією Child-Pugh) після одноразового застосування препарату спостерігається зниження біодоступності віллдагліптину на 20 та 8% відповідно. У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (12 балів за класифікацією Child-Pugh) біодоступність віллдагліптину підвищується на 22%. Максимальна зміна біодоступності вілдагліптину, збільшення або зменшення в середньому до 30% не є клінічно значущою. Кореляцію між ступенем тяжкості порушень функції печінки та біодоступністю препарату не виявлено.

Порушення функції нирок. У пацієнтів з легким, помірним та тяжким порушенням функції нирок і пацієнтів з термінальною стадією ХНН ??на гемодіалізі відзначається підвищення max  на 8–66% та AUC на 32–134%, що не корелює з тяжкістю порушення функції нирок, а також збільшення AUC неактивного метаболіту LAY151 в 1,6-6,7 рази, що залежить від тяжкості порушення. Т 1/2  віллдагліптин не змінюється. У пацієнтів з порушенням функції нирок легко не потрібна корекція дози вілдагліптину.

Пацієнти ≥65 років. Максимальне збільшення біодоступності препарату на 32% (збільшення max  на 18%) у людей старше 70 років не є клінічно значущим і не впливає на інгібування ДПП-4.

Пацієнти ≤18 років. Фармакокінетичні особливості вілдагліптину у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені.

Метформін

Всмоктування. Абсолютна біодоступність метформіну при прийомі внутрішньо в дозі 500 мг натще становила 50-60%. T max  у плазмі – 1,81–2,69 год після прийому. При збільшенні дози препарату від 500 до 1500 мг або в дозах від 850 до 2250 мг внутрішньо відзначалося повільніше збільшення фармакокінетичних параметрів (ніж слід очікувати для лінійної залежності). Цей ефект зумовлений не так зміною виведення препарату, як уповільненням його всмоктування. На тлі їди ступінь і швидкість всмоктування метформіну також дещо знижувалися. Так, при одноразовому прийомі препарату в дозі 850 мг разом з їжею відзначалося зниження max  і AUC приблизно на 40 і 25% і збільшення Т max  на 35 хв. Клінічне значення цих фактів встановлено.

Розподіл. При одноразовому прийомі внутрішньо в дозі 850 мг, що здається, V d  метформіну становить (654±358) л. Препарат практично не зв'язується з білками плазми, тоді як похідні сульфонілсечовини зв'язуються з ними більш ніж на 90%. Метформін проникає в еритроцити (можливе посилення цього процесу з часом). При застосуванні метформіну за стандартною схемою (стандартна доза та частота прийому) C ss  препарату в плазмі крові досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. У ході контрольованих клінічних досліджень max  метформіну в плазмі крові не перевищувала 5 мкг/мл (навіть при прийомі у високих дозах).

Виведення. При одноразовому внутрішньовенному введенні метформіну здоровим добровольцям він виводиться нирками у незміненому вигляді. При цьому препарат не метаболізується у печінці (у людини не виявлено жодних метаболітів) та не виводиться з жовчю. Оскільки нирковий кліренс метформіну приблизно в 3,5 разів перевищує кліренс креатиніну, основним шляхом елімінації препарату є канальцева секреція. При прийомі внутрішньо приблизно 90% дози, що всмокталася, виводиться через нирки протягом перших 24 год, при цьому Т 1/2  з плазми крові становить близько 6,2 год. Т 1/2  метформіну з цільної крові становить близько 17,6 год, що вказує на накопичення значної частини препарату в еритроцитах.

Особливі групи пацієнтів

Стать. Не впливає на фармакокінетику метформіну.

Порушення функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю вивчення фармакокінетичних особливостей метформіну не проводилось.

Порушення функції нирок. У пацієнтів із зниженою функцією нирок (оцінюється за кліренсом креатиніну) Т 1/2  метформіну з плазми та цільної крові збільшується, а його нирковий кліренс знижується пропорційно зниженню кліренсу креатиніну.

Пацієнти ≥65 років. За обмеженими даними фармакокінетичних досліджень, у здорових людей ≥65 років відзначалося зниження сумарного плазмового кліренсу метформіну та збільшення Т1 /2  та Сmax  порівняно з молодими особами. Ці особливості фармакокінетики метформіну в осіб віком від 65 років, ймовірно, пов'язані зі змінами функції нирок. Тому у пацієнтів старше 80 років призначення препарату Галвус Мет можливе лише за нормального кліренсу креатиніну.

Пацієнти ≤18 років. Фармакокінетичні особливості метформіну у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.

Пацієнти різної етнічної власності. Немає доказів впливу етнічної належності пацієнтів на фармакокінетичні особливості метформіну. У контрольованих клінічних дослідженнях метформіну у пацієнтів із цукровим діабетом типу 2 різної етнічної приналежності гіпоглікемічна дія препарату виявлялася однаковою мірою.

Вілдагліптин + Метформін

У дослідженнях показана біоеквівалентність за показниками AUC і С max  препарату Галвус Мет у 3 різних дозах (50 мг + 500 мг, 50 мг + 850 мг та 50 мг + 1000 мг) та віллдагліптину, та метформіну, прийнятих у відповідних дозах у .

Їжа не впливає на ступінь та швидкість всмоктування віллдагліптину у складі препарату Галвус Мет. Значення Сmax та  AUC метформіну у складі препарату Галвус Мет при одночасному прийомі з їжею знижувалися на 26 та 7% відповідно. Крім того, на фоні їжі сповільнювалося всмоктування метформіну, що призводило до збільшення Т max  (від 2 до 4 год). Подібна зміна max  і AUC на фоні прийому їжі відзначалася і у разі застосування метформіну окремо, проте в останньому випадку зміни були менш значними. Вплив їжі на фармакокінетику віллдагліптину та метформіну у складі препарату Галвус Мет не відрізнявся від такого при прийомі обох препаратів окремо.

Галвус Мет, показання до застосування

Цукровий діабет другого типу (у поєднанні з дієтотерапією та фізичними вправами): при недостатній ефективності монотерапії вілдагліптином або метформіном; у хворих, які раніше одержують комбіновану терапію вілдагліптином і метформіном у вигляді монопрепаратів.

Протипоказання

• ниркова недостатність або порушення функції нирок: при рівні креатиніну сироватки крові ≥1,5 мг% (>135 мкмоль/літр) для чоловіків та ≥1.4 мг% (>110 мкмоль/літр) для жінок;
• гострі стани, що протікають із ризиком розвитку порушень функції нирок: дегідратація (при діареї, блювоті), лихоманка, тяжкі інфекційні захворювання, стани гіпоксії (шок, сепсис, ниркові інфекції, бронхолегеневі захворювання);
• гостра та хронічна серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда, гостра серцево-судинна недостатність (шок);
• дихальна недостатність;
• порушення функції печінки;
• гострий або хронічний метаболічний ацидоз (включаючи діабетичний кетоацидоз у поєднанні з комою або без неї). Діабетичний кетоацидоз повинен коригуватись інсулінотерапією;
• лактацидоз (у тому числі в анамнезі);
• препарат не призначається за 2 доби перед хірургічними операціями, радіоізотопними, рентгенологічними дослідженнями із введенням контрастних засобів та протягом 2 діб після їх проведення;
• вагітність;
• період лактації;
• цукровий діабет першого типу;
• хронічний алкоголізм; гостре отруєння алкоголем;
• дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 кілокалорій на добу);
• дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлена);
• підвищена чутливість до вілдагліптину або метформіну або до будь-яких інших компонентів препарату.

Спосіб застосування та дози

Препарат Галвус Мет приймають під час їжі з метою зниження побічних ефектів з боку травної системи, характерних для метформіну. Режим дозування Галвус Мет слід підбирати індивідуально залежно від ефективності та переносимості, початкову дозу підбирають враховуючи схеми лікування віллдагліптином та/або метформіном, які вже застосовувалися у пацієнта. При застосуванні препарату Галвус Мет не слід перевищувати рекомендовану максимальну добову дозу вілдагліптину (100 міліграмів).

Побічні дії

Для оцінки частоти розвитку небажаних явищ (НЯ) використовувалися такі критерії: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Небажані реакції, можливо пов'язані із застосуванням комбінованої терапії вілдагліптином та метформіном (частота розвитку яких у групі вілдагліптин+метформін відрізнялася від такої на тлі застосування плацебо та метформіну більш ніж на 2%) представлені нижче: 
З боку нервової системи :  часто
- головний біль, запаморочення, тремор 
. 
травної системи на тлі комбінованої терапії віллдагліптин/метформін становила 12,9% При застосуванні метформіну подібні НЯ відзначалися у 18,1% пацієнтів 
. %, а в групі пацієнтів,
які  отримували метформін у комбінації з плацебо, - з частотою 18%. 
При застосуванні вілдагліптину як монотерапія: 
З боку нервової системи: часто - запаморочення, головний біль; 
З боку травної системи: часто – запор; 
Дерматологічні реакції: іноді - висипання на шкірі; 
З боку кістково-м'язової системи: часто – артралгія. 
Інше: іноді - периферичні набряки 
При застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин+метформін не відзначалося клінічно значущого підвищення частоти вищевказаних НЯ, що відзначалися при прийомі віллдагліптину. 
На тлі монотерапії віллдагліптин або метформін частота розвитку гіпоглікемії становила 0.4% (іноді). 
Монотерапія вілдагліптином та комбіноване лікування вілдагліптин+метформін не впливали на масу тіла пацієнтів. 
Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних додаткових відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину як монотерапії. Постмаркетингові дослідження: 
Під час проведення постмаркетингових досліджень було виявлено такі побічні реакції: частота невідома – кропив'янка. 
Зміни з боку лабораторних показників При застосуванні вілдагліптину в дозі 50 мг 1 раз на добу або 100 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) протягом 1 року частота підвищення активності аланінамітрансферази (АлАт) та аспартатамінотрансферази (АсАт) порівняно з верхньою межею норми (ВДН), становила 0,3% та 0,9%, відповідно (0,3% у групі плацебо). 
Підвищення активності АлАТ та АсАТ, як правило, протікало безсимптомно, не наростало і не супроводжувалося холестазом або жовтяницею. 
При застосуванні метформіну як монотерапії: 
Порушення метаболізму: дуже рідко – зниження всмоктування вітаміну В 12 , лактоацидоз. З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання, діарея, біль у животі, втрата апетиту; часто – металевий присмак у роті. 
З боку печінки та жовчних шляхів: дуже рідко – порушення біохімічних показників функції печінки. 
З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже рідко – шкірні реакції (зокрема еритема, свербіж, кропив'янка). 
Оскільки зменшення всмоктування вітаміну В 12  та зниження його сироваткової концентрації на фоні застосування метформіну відзначалося дуже рідко у пацієнтів, які отримували препарат протягом тривалого часу, це небажане явище не має клінічного значення. Враховувати можливість зменшення всмоктування вітаміну B 12  слід лише у пацієнтів із мегалобластною анемією. 
Окремі випадки порушення біохімічних показників функції печінки або гепатиту, які спостерігалися на фоні застосування метформіну, вирішувалися після відміни метформіну.

Особливі вказівки

У пацієнтів, які отримують інсулін, Галвус Мет не може замінити інсулін. 
Вілдагліптин 
Порушення функції печінки 
Оскільки при застосуванні віллдагліптину підвищення активності амінотрансфераз (як правило, без клінічних проявів) відзначалося дещо частіше, ніж у контрольній групі, перед призначенням Галвуса Мет, а також регулярно під час лікування препаратом, рекомендується визначати біохімічні показники функції печінки. Якщо у пацієнта виявлено підвищену активність амінотрансфераз, цей результат слід підтвердити повторним дослідженням, а потім регулярно проводити визначення біохімічних показників функції печінки доти, доки вони не нормалізуються. Якщо перевищення активності АсАт або АлАт у 3 або більше разів вище за ВГН підтверджено повторним дослідженням, препарат рекомендується відмінити.

Метформін 
Лактоацидоз 
Лактоацидоз є дуже рідким, але тяжким метаболічним ускладненням, що виникає при накопиченні метформіну в організмі. Лактоацидоз на фоні застосування метформіну відзначався в основному у хворих на цукровий діабет з нирковою недостатністю високого ступеня тяжкості. Ризик розвитку лактоацидозу підвищується у хворих з цукровим діабетом, що погано піддається лікуванню, при кетоацидозі, тривалому голодуванні, тривалому зловживанні алкоголем, печінковій недостатності та захворюваннях, що викликають гіпоксію. 
При розвитку лактоацидозу відзначається задишка, біль у животі та гіпотермія, за якою слідує кома. Діагностичну цінність мають такі лабораторні показники: зниження рН крові, сироваткова концентрація лактату вище 5 нмол/л, а також збільшений аніонний інтервал та підвищене співвідношення лактат/піруват. При підозрі на метаболічний ацидоз препарат слід відмінити, а пацієнта негайно госпіталізувати. 
Контроль функції нирок 
Оскільки метформін значною мірою виводиться нирками, ризик його накопичення та розвитку лактоацидозу тим вищий, чим більшою мірою порушена функція нирок. При застосуванні Галвуса Мет слід регулярно проводити оцінку ниркової функції, особливо при таких станах, що сприяють її порушенню: початкова фаза лікування гіпотензивними препаратами, гіпоглікемічними засобами або нестероїдними протизапальними засобами. Як правило, функцію нирок слід оцінювати перед початком лікування Галвус Мегом, а потім – не менше 1 разу на рік для пацієнтів з нормальною функцією нирок та не менше 2-4 разів на рік для пацієнтів з креатиніном сироватки вище за ВГН. У пацієнтів з високим ризиком порушення ниркової функції її слід контролювати більше 2-4 разів на рік. При появі ознак погіршення функції нирок Галвус Мет слід скасувати. 
Застосування йодовмісних рентгеноконтрастних засобів для впутрисосудистого введення 
При проведенні рентгенологічних досліджень, що вимагають внутрішньосудинного введення йодовмісних рентгеноконтрастних засобів, Галвус Мет слід тимчасово скасувати (під час дослідження, або безпосередньо перед ним, а також протягом 48 годин після проведення дослідження), оскільки засобів може призводити до різкого погіршення функції нирок та збільшувати ризик розвитку лактоацидозу. Відновити прийом Галвуса Мет можна лише після повторної оцінки функції нирок. 
Гіпоксія 
При гострій серцево-судинній недостатності (шок), гострій серцевій недостатності, гострому інфаркті міокарда та інших станах, для яких характерна гіпоксія, можливий розвиток лактоацидозу та преренальної гострої ниркової недостатності. При виникненні вищезазначених станів препарат слід негайно відмінити. 
Хірургічні втручання 
На час хірургічних втручань (за винятком малих операцій, не пов'язаних з обмеженням споживання їжі та рідини) Галвус Мет слід скасувати. Відновити прийом препарату можна після того, як пацієнт почне самостійно їсти і буде показано, що функція нирок у нього не порушена. 
Вживання алкоголю 
Встановлено, що алкоголь посилює ефект метформіну на метаболізм лактату. Пацієнтів слід попереджати про неприпустимість зловживання алкоголем і натомість застосування Галвуса Мет. 
Вміст вітаміну В 12 
Встановлено, що метформін приблизно в 7% випадків викликає безсимптомне зниження сироваткової концентрації вітаміну В 12 . Подібне зниження в дуже поодиноких випадках призводить до розвитку анемії. Очевидно, після відміни метформіну та/або замісної терапії вітаміном В 12  сироваткова концентрація вітаміну В 12  швидко нормалізується. Пацієнтам, які отримують Галвус Мет, рекомендується не рідше 1 разу на рік проводити загальний аналіз крові та у разі виявлення будь-яких порушень визначати їх причину та вживати відповідних заходів. Очевидно, у деяких пацієнтів (наприклад, у хворих з недостатнім споживанням або порушеннями всмоктування вітаміну В 12  або кальцію) є схильність до зниження сироваткової концентрації вітаміну В 12 . У подібних випадках можна рекомендувати визначати сироваткову концентрацію вітаміну В 12  не рідше 1 разу на 2-3 роки. 
Погіршення стану пацієнтів з цукровим діабетом типу 2, які раніше відповідали на терапію 
Якщо у пацієнта з цукровим діабетом тип 2, які раніше відповідали на терапію, з'явилися ознаки погіршення стану (зміна лабораторних показників або клінічні прояви), причому симптоматика виражена нечітко, слід негайно провести аналізи виявлення кетоацидозу та/або лактоацидозу. Якщо ацидоз у тій чи іншій формі підтверджено, слід негайно скасувати Галвус Мет та вжити належних заходів. 
Гіпоглікемія 
Зазвичай у пацієнтів, які отримують лише Галвус Мет, гіпоглікемія не відзначається, проте вона може виникати на тлі низькокалорійної дієти (коли інтенсивне фізичне навантаження не компенсується калорійністю їжі) або на тлі вживання алкоголю. Гіпоглікемія найбільш ймовірна у літніх, ослаблених або виснажених хворих, а також на тлі гіпопітуїтаризму, недостатності надниркових залоз або алкогольної інтоксикації. У пацієнтів похилого віку та в осіб, які отримують бета-адреноблокатори, діагностика гіпоглікемії може бути ускладнена. 
Зниження ефективності гіпоглікемічних засобів 
При стресі (лихоманці, травмі, інфекції, хірургічному втручанні і т.д.), що виник у пацієнта, який отримує гіпоглікемічні засоби за стабільною схемою, можливе різке зниження ефективності останніх на деякий час. У цьому випадку може виникнути необхідність скасувати Галвус Мет та призначити інсулін. Відновити лікування Галвусом Мет можна після закінчення гострого періоду.

Лікарська взаємодія

Вілдагліптин+Метформін 
При одночасному застосуванні вілдагліптину (100 мг 1 раз на добу) та метформіну (1000 мг 1 раз на добу) клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій між ними не було. Ні в ході клінічних досліджень, ні в ході широкого клінічного застосування Галвуса Мет у пацієнтів, які отримували інші супутні препарати та речовини, непередбачених взаємодій виявлено не було.

Вілдагліптин 
Вілдагліптин має низький потенціал лікарської взаємодії. Оскільки вілдагліптин не є субстратом ферментів цитохрому Р (CYP) 450, а також не інгібує та не індукує ці ферменти, його взаємодія з лікарськими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або індукторами Р (CYP) 450, є малоймовірною. При одночасному застосуванні вілдагліптин не впливає на швидкість метаболізму препаратів, які є субстратами ферментів: CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4/5. Клінічної значущої взаємодії віллдагліптину з препаратами, що найчастіше використовуються при лікуванні цукрового діабету 2 типу (глибенкламідом, піоглітазоном, метформіном) або з вузьким терапевтичним діапазоном (амлодипіном, дигоксином, раміприлом, симвастатином, валсартаном).

Метформін 
Фуросемід збільшує max  і AUC метформіну, але не впливає на його нирковий кліренс. Метформін знижує max  і AUC фуросеміду і також не впливає на його нирковий кліренс. 
Ніфедипін збільшує всмоктування, max  і AUC метформіну; крім того, він збільшує виведення його із сечею. Метформін практично не впливає на фармакокінетичні параметри ніфедипіну. 
Глібенкламід не впливає на фармакокінетичні/фармакодинамічні параметри метформіну. Метформін, в цілому, знижує max і AUC глібенкламіду, проте величина ефекту сильно варіює. З цієї причини клінічне значення такої взаємодії залишається незрозумілим. 
Органічні катіони, наприклад, амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм, ванкоміцин та ін, що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції, теоретично можуть взаємодіяти з метформіном, оскільки вони конкурують. Так, циметидин збільшує концентрацію метформіну в плазмі/крові, так і його AUC - на 60% і 40%, відповідно. Метформін не впливає на фармакокінетичні параметри циметидину. Слід бути обережними при застосуванні Галвуса Мет разом з препаратами, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну в організмі. 
Інші препарати – деякі препарати можуть викликати гіперглікемію та сприяють зниженню ефективності гіпоглікемічних засобів. До подібних препаратів належать тіазиди та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, тиреоїдні гормони, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміметики, антагоністи кальцію та ізоніазид. При призначенні подібних супутніх препаратів або, навпаки, у разі їх відміни рекомендується ретельно контролювати ефективність метформіну (його гіпоглікемічна дія) та, у разі потреби, коригувати дозу препарату. Не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останньої. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем рівня вмісту глюкози. Хлорпромазин: при прийомі великих дозах (100 мг на день) підвищує глікемію, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози препарату під контролем рівня глюкози. 
Йодовмісні рентгеноконтрастні засоби: радтологічне дослідження із застосуванням йодовмісних рентгеноконтрастних засобів може викликати розвиток лактоацидозу у хворих на цукровий діабет на тлі функціональної ниркової недостатності. 
Призначаються як ін'єкцій бета-2 симпатоміметики: підвищують глікемію внаслідок стимуляції бета-2 рецепторів. І тут необхідний контроль глікемії. За потреби рекомендується призначення інсуліну. При одночасному застосуванні метформіну з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливе посилення гіпоглікемічної дії. 
Оскільки при застосуванні метформіну у хворих з гострою алкогольною інтоксикацією підвищується ризик розвитку лактоацидозу (особливо при голодуванні, виснаженні або печінковій недостатності), при лікуванні Галвусом Мет слід утримуватись від вживання алкоголю та лікарських засобів, що містять етиловий спирт.

Передозування

Вілдагліптин 
Вілдагліптин добре переноситься при призначенні в дозі до 200 мг на добу. При застосуванні препарату в дозі 400 мг на добу можуть спостерігатися болі в м'язах, рідко – легкі та транзиторні парестезії, лихоманка, набряки та транзиторне підвищення концентрації ліпази (вище за ВГН у 2 рази). При збільшенні дози віллдагліптину до 600 мг на добу можливий розвиток набряків кінцівок, що супроводжуються парестезіями, та підвищенням концентрації креатинінфосфокінази, АсАт, С-реактивного білка та міоглобіну. Усі симптоми передозування та зміни лабораторних показників зникають після припинення застосування препарату. 
Виведення препарату з організму за допомогою діалізу є малоймовірним. Однак основний гідролізний метаболіт вілдагліптину (LAY151) може бути видалений з організму шляхом гемодіалізу.

Метформін 
Відмічено кілька випадків передозування метформіну, у тому числі внаслідок прийому внутрішньо препарату у кількості понад 50 грам. При передозуванні метформіну приблизно в 10% випадків спостерігалася гіпоглікемія (проте її зв'язок із прийомом препарату не встановлено); у 32% випадків – відзначався лактоацидоз. Ранніми симптомами лактоацидозу є нудота, блювання, діарея, зниження температури тіла, біль у животі, біль у м'язах, надалі може відзначатися почастішання дихання, запаморочення, порушення свідомості та розвиток коми. Метформін виводиться із крові за допомогою гемодіалізу (з кліренсом до 170 мл/хв) без розвитку гемодинамічних порушень. Таким чином, гемодіаліз може застосовуватись для виведення метформіну з крові при передозуванні препарату. 
У разі передозування необхідно проводити відповідне симптоматичне лікування, ґрунтуючись на стані хворого та клінічних проявах.

Умови зберігання

Галвус Мет зберігають у сухому, недоступному для дітей місці при температурі не вище 30°С.

Термін придатності

18 місяців.

Аналоги:

• Галвус мет 50мг/850мг №30 таб., Новартис фарма штейн аг, швейцария
• Галвус мет 50мг/1000мг №30 таб., Новартис фарма штейн аг, швейцария
• Галвус мет 50мг/500мг №30 таб., Новартис фарма штейн аг, швейцария
• Гальвусмет (галвус мет) 50мг+500мг таблетки №30, Швейцария.
• Галвус мет (вилдаглиптин, метформин) 50мг/850мг табл. №60, Novartis pharma ag, швейцария
• Галвус мет (гальвусмет) 50мг+850мг табл. №30, Швейцария.
• Галвус мет (гальвусмет) 50мг+500мг табл. №30, Швейцария.
• Галвус мет(гальвусмет) 50мг+1000мг табл. №30, Швейцария.
• Галвус мет (гальвусмет) 50мг+1000мг таблетки №60, Ес